В'ЯЧЕСЛАВ ІВАНЕНКО
***
Як важко жити в цьому світі,
Як важко вірити в любов,
Яка трива всього лиш миті
І не повторюється знов.
Та мить сповільнилась в надії,
Що вже триватиме завжди,
А в голові несуться мрії,
Що мають тільки здогади.
І вже стають важкими вії,
І сонце зникло, а куди?
І мені потрібні лиш надії,
які ведуть хтозна-куди…
Дивлюсь їй в очі й бачу Сонце,
Яке немов би стимул жить,
Мені дає малесеньке віконце,
З якого видно всю блакить.
Блакить сіяє ніжно-ніжно,
Немов би кольорами мрій.
Ну а на дворі так сніжно-сніжно,
Та я не наважуюсь до дій.
Є відчуття, що я не вартий
Ба навіть погляду одного.
Хай буде час оцей проклятий:
Нема в йому святого.
Уже набридли ці страждання,
Не можу я без тебе.
Якщо є хтось – мої вітання!
Злий буду лиш на себе.
