Україно моя!
Україно моя, моя стомлена нене,
Чим розрадить тебе, як тобі помогти!
Не лишилось ні слів, ні можливостей в мене,
Все розтринькав на пошук чудесних світів.
І то ж треба було — десь думками блукати,
Забуваючи рідне змарніле лице,
Щоб нарешті уздріти, як стомлена мати
Усміхнеться лише та й пробачить усе.
Україно моя, моя хвойдо кохана,
Я під ноги життя тобі кидав, а ти
Усміхалася зверхньо, — і переступала,
Як непотріб, мовляв, заважаєш і ти.
Так, в моєму житті ти не мала потреби —
Було безліч гарніших, спритніших, ніж я.
Скільки їх притьмома позрікалося тебе,
Подивися ж під ноги, триклята моя!
Україно моя, моя вірна дружино,
Нам з тобою радіти і лаятись вік.
Та хіба ж одне одного з нас хто покине
Через злі балачки наших сварок дурних?
Та хіба ж я зумів би без тебе прожити,
Хоч які б небокраї відкрились мені?
Врешті, все це слова,
Небокраї закриті,
А відкриті лиш очі, наївні й сумні.
Україно моя, моя доню маленька,
Ти живеш і радієш тому, що жива.
Занедужаю я — ти підійдеш тихенько
І притиснеш долоньку малу до чола.
І хвороба тікає, й тривоги міліють,
І усе наносне маячіння зника,
Й звідкілясь виринає слабенька надія,
Щоб не бути порожнім прийдешнім вікам.
Та отак і живу.
Як умію.
Чи й гірше.
Підживлю землю потом — а мо проросте.
І пишу кострубаті, як доленька, вірші,
Й сподіваюсь, що ти мені вибачиш те.
Патріотів без мене ти маєш доволі,
Православнішіх, більш красомовних, ніж я,
Україно моя, моя совість і доля,
Берегиня, любов і гіркота моя...
21/VI-1995. Київ
***
Противно думать
И дышать противно.
Снаружи, изнутри — со всех сторон
Несёт такою затхлостью и гнилью,
Где рай лишь для шакалов и ворон.
Страна с тысячелетнею культурой,
Земля трудяг, героев, мудрецов
Ждёт подаяния дебильной дурой
И славит душегубов и лжецов.
Оплакивать ли мне родную землю?
Оплёвывать ли всё, храня покой?
Я родину такую не приемлю,
Но не имею никакой другой.
С 4 на 5/VIII-1996. Киев
***
Спекулируя прошлым своим,
Изуродовав святость вконец,
Нам отцы оставляют дым
От истлевших своих сердец.
Как в нём много крылатых слов
И весомых, правильных фраз,
Как в нём много цветастых снов,
Только как же там мало нас...
1984. Городня
***
Сожрать меня невозможно,
А можно лишь покусать,
И то — если осторожно,
Я сам собаке под стать.
Покамест ещё не выпало,
А выпадет — я умру.
Пока же метляюсь вымыслом
Придурочным на ветру.
Пророки всегда с пороками.
Я тоже слегка пророк.
Сам буду маяться сроками,
Покуда не примет Бог.
Но до того,
до того,
до того
Хочу этот мир любить.
2001
Одуванчик
Дочке Насте
Слезинкой солнечной у ног,
Родной земли едва касаясь,
Живой мелькает огонёк,
В глазах прозрачных отражаясь.
А раскачал его апрель
И робко вплёл в улыбку мая,
Как добродушный толстый шмель.
Не надо рвать его, родная.
Тихонько тронь его щекой
И отойди себе в сторонку,
Он — не игрушка,
Он живой,
Он брызнет луч тебе вдогонку,
Весны прохладный ветерок
И запаха густые капли.
И этот маленький мирок
С тобой останется.
Не так ли?
9-10/V-1994. Киев
***
Давайте жить, друг друга уважая,
Не превращая свою гордость в спесь.
Любя себя, мы часто забываем,
Что у соседа тоже гордость есть.
Уметь прощать случайные обиды
И даже оскорбления порой
Труднее, чем в безудержном порыве
Друг другу ранить сердце слов игрой.
Легко ответить кукишем на кукиш,
Чужую честь не ставя ни во грош...
Но жизнь — не обувь, новую не купишь,
Когда истопчешь всю и изорвёшь.
